48 ОАБ – чому артилерія була і буде серцем сучасної війни

Артилерія у війні дронів: чому 48ОАБ — це не «вчорашня війна»

Сучасне поле бою гуде від безпілотників, але його ритм і далі часто задає артилерія. Дрони швидко знаходять ціль, уточнюють координати й показують результат ураження; гармати та реактивні системи здатні перетворити ці дані на потужний, повторюваний вогневий вплив. Саме так і варто дивитися на 48 ОАБ: як на приклад поєднання далекобійного вогню, безпілотної розвідки, зв’язку, радарів, інженерної роботи та логістики.

Війна в Україні не підтвердила популярне пророцтво про «час артилерії завершено». Навпаки, вона показала: жоден окремий засіб не є чарівною паличкою. Навіть найдорожчий розвідувальний чи ударний безпілотник залежить від погоди, каналу зв’язку, навігації, підготовки екіпажу та насиченості фронту засобами радіоелектронної боротьби. Звичайний некерований снаряд після пострілу не потребує радіоканалу і не можна «посадити» перешкодою. Водночас гарматі потрібні боєприпаси, справний ствол, точні метеорологічні поправки, маскування й швидка зміна позиції. Тому правильна формула звучить не «артилерія чи дрони», а артилерія разом із дронами.

Чому гармати не списують у запас

Перша перевага артилерії — стабільність вогневого ефекту. Малий FPV-дрон може не злетіти через сильний вітер, обмерзання чи зливу; він може втратити відеоканал, навігацію або керування під дією РЕБ. У польовому свідченні оператора FPV наведено досвід конкретного підрозділу: погода, технічні відмови та перешкоди терористичної армії з болот регулярно зривали місії. Це не універсальна статистика для всіх Сил оборони, але важлива ілюстрація меж технології. Артилерійський постріл також залежить від погоди — температура, вітер і тиск впливають на траєкторію, — проте ці чинники враховують у розрахунках, а радіоперешкода не розверне звичайний снаряд у польоті.

Друга перевага — темп і тривалість. Безпілотник зазвичай працює по одній цілі за виліт, тоді як підготовлений розрахунок може вести серію пострілів, ставити загороджувальний вогонь, придушувати позицію або швидко переносити вогонь. Це не означає безмежного «насипання»: ресурс ствола, запас снарядів, підвезення, точність і ризик контрбатарейної відповіді визначають реальний темп. Але коли треба одночасно вплинути на площу, зірвати маневр чи не дати противнику підняти голову, артилерійська батарея виконує роботу, яку роєві дрони ще не завжди можуть відтворити з такою самою надійністю.

Третя перевага — економіка масового вогню. Порівнювати ціну «один дрон проти одного снаряда» некоректно: різні цілі, дальності й імовірності влучання дають різні результати. Однак дорога розвідувальна платформа або складний ударний БпЛА можуть бути втрачені через РЕБ чи ППО ще до атаки. Гармата залишається носієм багаторазового застосування, а кожен новий постріл не вимагає нового двигуна, камери й каналу керування. Саме тому цей підрозділ важливий не замість безпілотних систем, а як «важкий кулак», до якого дрони підводять ціль.

Четверта перевага — можливість діяти тоді, коли повітряний «поверх» бою тимчасово закритий. Туман, низька хмарність, ніч без якісної оптики, обмерзання й сильний вітер звужують можливості малих БпЛА. Артилерія не стає всепогодною в абсолютному сенсі, проте здатна працювати за розрахованими установками й даними з різних джерел: безпілотника, радара, наземної розвідки або вже пристріляних орієнтирів. Для артилеристів це означає цінність не одного сенсора, а цілої системи, у якій втрата окремого каналу не повинна зупиняти вогонь.

П’ята перевага — психологічна й тактична. Загроза артилерійського удару примушує розосереджуватися, укриватися, скорочувати час на позиції та ускладнює логістику противника. Досвід наступальних операцій 2023 року показав: можливість маневру безпосередньо залежить від досягнення вогневої переваги та придушення контрбатарейних засобів.

Не дуель технологій, а ланцюг ураження

Дрон бачить, передає координати, коригує і фіксує результат. Радар визначає активність або траєкторію. Зв’язківці тримають мережу. Обчислювачі й командири перетворюють інформацію на рішення. Розрахунок виконує вогневе завдання, а водій, ремонтник і логіст забезпечують можливість повторити його. Саме цей ланцюг — від виявлення до оцінки результату — є справжньою зброєю сучасної артилерії.

На сторінці 48 ОАБ артилерійську розвідку бригади описано як поєднання наземної та повітряної розвідки, коригування вогню і самостійних ударів літаками-безпілотниками та FPV. Поруч діють зв’язківці, фахівці радіолокації, інженери, ремонт, медицина й забезпечення. Це корисне нагадування: відео прильоту триває секунди, але за ним стоять години непомітної роботи десятків спеціальностей.

Дрони зробили артилерію точнішою та швидшою у циклі «побачив — вирішив — уразив». Водночас вони зробили позиції прозорішими і для ворога. Тепер після роботи потрібно швидко маскуватися або змінювати місце, а дисципліна випромінювання стала питанням виживання. Досвід сучасної війни показує: артилерія дедалі тісніше інтегрується з кількома типами БпЛА, а підрозділи скорочують час між пострілом і переміщенням. Для будь-якої сучасної бригади, зокрема 48 ОАБ, мобільність і цифровий обмін даними важать не менше за калібр.

Є й принципова межа точності. Керовані боєприпаси можуть істотно скорочувати витрату снарядів, але супутникову навігацію здатні глушити або спотворювати. Некерований боєприпас стійкіший до радіоелектронного впливу, проте потребує якісної топогеодезичної прив’язки, метеоданих, розвідки та коригування. Сучасність полягає не в поклонінні одному «розумному» виробу, а в умінні перемикатися між інструментами.

Від вогняного списа до гармати

Історія артилерії почалася не з бронзової гармати на колесах. Першим кроком був порох. Китайський військовий трактат Wujing Zongyao, укладений 1044 року, містить найдавніші збережені рецептури порохових сумішей. У наступні століття з’явилися «вогняні списи» — трубки, що викидали полум’я та уламки, а потім металеві стволи, здатні спрямовано виштовхувати снаряд. Огляд Britannica про порох допомагає простежити, як китайський винахід поширився далеко за межі Східної Азії.

Одним із найдавніших надійно датованих збережених ручних вогнепальних зразків вважають бронзову гармату з Хейлунцзяну, пов’язану з подіями 1288 року. Важливо формулювати обережно: археологи знаходять і давніші предмети, але не кожен із них має безсумнівне датування та однозначно визначену функцію. Історія зброї любить гучні «першості», наука — перевірене походження речі.

У Європі одна з найвідоміших ранніх ілюстрацій гармати міститься у трактаті Волтера де Мілемета 1326 року: воїн підпалює посудиноподібний ствол, спрямований у бік укріплення. Опис рукопису доступний у каталозі Бодліанської бібліотеки. Згадки про раннє застосування гармат у XIV столітті уривчасті, а їхня роль у битві при Кресі 1346 року досі є предметом суперечок. Тож чесніше казати не «гармати виграли Кресі», а «середина XIV століття стала часом їхньої помітної появи на європейському полі бою».

До XV століття великі бомбарди вже змінювали фортифікацію. Під час облоги Константинополя 1453 року османська важка артилерія допомогла пробивати міські стіни. Фортеці відповіли нижчими товстими валами, бастіонами й новою геометрією оборони. Відтоді історія гармат — це постійні перегони між дальністю, руйнівною силою, захистом, мобільністю та швидкістю підготовки пострілу.

Коли артилерія стала системою

Великі стволи вражали уяву, але війни вигравала не лише маса металу. У XVIII столітті французький офіцер Жан-Батіст де Грибоваль провів стандартизацію калібрів, лафетів, деталей і вимірювальних процедур. Дослідники історії технологій описують систему Грибоваля як ранній приклад того, як стандарти, контроль розмірів та організація виробництва перетворюють окремі гармати на керовану військово-промислову систему. Це був урок, який не старіє: сумісність і ремонтопридатність інколи важать більше за рекордний параметр на папері.

У наполеонівських війнах артилерію дедалі активніше концентрували на вирішальній ділянці. Кінна артилерія могла швидше змінювати позиції та підтримувати маневр. У XIX столітті нарізні стволи, кращі приціли, нові вибухові речовини й казенне заряджання збільшили дальність та точність. Наприкінці століття французька 75-мм гармата з гідропневматичним противідкотним механізмом стала символом нового темпу: після пострілу ствол відкочувався в люльці, а лафет не доводилося заново наводити щоразу.

Перша світова війна продемонструвала і технічну могутність, і жах масованої артилерії. Вогневі вали, контрбатарейна боротьба, звукометрія, аерофотозйомка та складні таблиці стрільби зробили її основою позиційного фронту. За матеріалами Imperial War Museums, більшість втрат на Західному фронті спричинили артилерійські снаряди, вибухи та уламки. Це факт не для романтизації «богів війни», а для розуміння ціни технічного прогресу.

У Другій світовій війні радіозв’язок, механічна тяга, самохідні установки та централізоване управління дали змогу швидше збирати вогонь кількох батарей по одній цілі. Після війни радари, цифрові обчислення й автоматизовані системи ще більше скоротили шлях від виявлення до пострілу.

Дивні гармати, сміливі випробування й глухі кути

Історія артилерії повна гігантоманії. Турецька Дарданелльська гармата, відлита 1464 року, важила близько 17 тонн і складалася з двох бронзових частин, з’єднаних різьбою. Вона належить до того самого технологічного світу, що й бомбарди облоги Константинополя. Сьогодні цей велетень є музейним предметом у колекції Royal Armouries, а не практичним аргументом на користь найбільшого калібру.

Найпохмуріше випробування відбулося 25 травня 1953 року у США: 280-мм гармата M65, відома як Atomic Annie, зробила постріл ядерним снарядом під час тесту Grable. Це залишилося єдиним випробуванням ядерного боєприпасу, фактично випущеного з гармати. Офіційний матеріал Армії США показує, як швидко система стала технологічним тупиком: величезна, складна в перевезенні гармата поступилася ракетам і компактнішим боєприпасам.

Такі проєкти нагадують: інженерна можливість і військова доцільність — різні речі. Найкраща артилерійська система не обов’язково найбільша чи найдорожча. Вона має бути доступною серійно, ремонтованою в реальних умовах, забезпеченою боєприпасами, сумісною із засобами розвідки та достатньо мобільною, щоб пережити відповідь.

48оаб: молода бригада з перевіреною логікою вогню

На сторінці 48 окремої артилерійської бригади зазначено, що підрозділ створили у 2023 році під час повномасштабного вторгнення терористичної армії з боліт. 48 ОАБ входить до складу 10-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ. Перші військовослужбовці — зведена батарея безпілотних авіаційних комплексів дивізіону артилерійської розвідки — виконували бойові завдання на Запорізькому напрямку вже з травня 2023 року.

Цей початок дуже промовистий. Біографія 48 ОАБ почалася не з протиставлення гармати й безпілотника, а з їхнього з’єднання. Спочатку очі, канал даних і коригування; далі — нарощування вогневих підрозділів. Так працює сучасна артилерійська бригада: не «бачить квадрат на карті», а будує перевірений цикл розвідки, рішення, ураження й повторної оцінки.

На сторінці бригади зазначено, що 48 ОАБ була серед перших бригад, де формували артилерійські дивізіони, озброєні виключно українськими самохідними артилерійськими установками «Богдана». Перші такі підрозділи долучилися до бойової роботи у січні 2024 року на Запорізькому напрямку. У січні 2025 року бригада також однією з перших отримала буксировану версію «Богдани» 2П22; на цій версії працює артилерійський дивізіон.

Власне виробництво дає змогу накопичувати досвід експлуатації, передавати зауваження виробнику, будувати ремонт і навчання навколо реальної війни. Для 48 ОАБ «Богдана» є водночас зброєю і частиною української технологічної екосистеми. Але установка залишається залежною від людей: розвідників, навідників, водіїв, механіків, зв’язківців і тих, хто довозить снаряд.

Підрозділи бригади в різний час працювали на Запоріжжі, Сумщині, Херсонщині, Миколаївщині, Донеччині та Харківщині. Реактивна артилерійська батарея, сформована 2024 року, виконувала завдання спочатку на Херсонському, а згодом на Донецькому й Харківському напрямках. На момент, зафіксований на сторінці бригади, 48 ОАБ обороняла Харківщину на Південно-Слобожанському та Куп’янському напрямках. Це слід читати саме як датований стан, а не як обіцянку незмінної дислокації: бойова обстановка змінюється.

У структурі 10 АК 48 ОАБ є елементом великої системи, де поруч працюють механізовані, піхотні, танкові, розвідувальні, безпілотні й забезпечувальні частини. Більше про підрозділи 10-го армійського корпусу можна прочитати на нашому сайті корпусу. Саме корпусний масштаб дозволяє поєднати розвіддані, маневр і вогонь у спільний задум.

Ім’я Григорія Чижевського: традиція без музейного пилу

6 грудня 2025 року Указом Президента № 911/2025 бригаді присвоєно почесне найменування «імені полковника Армії УНР Григорія Чижевського». У тексті указу названо дві підстави: відновлення історичних традицій національного війська та зразкове виконання завдань із захисту територіальної цілісності й незалежності України.

Григорій Чижевський — Артилерист з великої літери. За біографічним оглядом АрміяInform, він був полковником Армії УНР, командував артилерійськими підрозділами Синьожупанників і 3-ї Залізної дивізії, брав участь у Другому зимовому поході. Після бойового шляху не полишив професійної думки: написав працю «Правила стрільби і управління вогнем артилерії» та коротку історію 3-ї Залізної дивізії.

Тут минуле зустрічається із сучасністю без декоративного пафосу. Чижевський думав про правила стрільби й управління вогнем; нинішня 48 ОАБ вирішує ту саму базову задачу за допомогою цифрового зв’язку, радарів, БпЛА та сучасних гармат. Змінилися дальності, швидкість обміну даними й засоби спостереження, але професійна основа лишилася: точність розрахунку, дисципліна, взаємодія і відповідальність за кожне рішення.

Люди, без яких метал мовчить

У публічній картинці артилерист — це часто навідник біля гармати. Насправді 48 ОАБ потрібна велика команда. В оголошенні Полтавської ОВА серед напрямів служби названі водії різних категорій, командири гармат, навідники, зв’язківці, медики, оператори повітряних безпілотників і наземних роботизованих комплексів, техніки БпЛА, механіки, кухарі та інші бойові й небойові спеціальності. Перелік вакансій змінюється, тому актуальні умови варто перевіряти через вакансії 10 АК або рекрутинг Десятого армійського корпусу.

Побратимство тут — не святкове слово для плаката. Це впевненість, що координати перевірені; зв’язок не зникне в критичну мить; водій виведе машину; механік поверне установку в стрій; медик буде поруч; товариш не залишить після виснажливої зміни. Честь артилериста вимірюється не гучністю пострілу, а якістю виконаної роботи, збереженим життям своїх і відповідальністю перед тими, кого захищає підрозділ.

Бойову сім’ю збирають зі спільної втоми, навчання, чесних розборів помилок, взаємної вимогливості й довіри. У розрахунку немає «другорядної» людини: один неточний крок може зірвати роботу всіх, а один професійний вчинок — урятувати екіпаж. Традиція 48 ОАБ живе не лише в почесному найменуванні, а в щоденній звичці діяти як команда.

Чому 48оаб актуальна сьогодні й залишиться актуальною завтра

Артилерія була і буде посідати поважне місце серед сучасних засобів ведення війни, але її форма постійно змінюється. Майбутнє — за коротшим циклом ураження, кращою розвідкою, автоматизацією розрахунків, захищеним зв’язком, мобільністю, маскуванням, ремонтопридатністю та достатнім виробництвом боєприпасів. Дрон стає штатним оком батареї, радар — її слухом, цифрова мережа — нервовою системою. Гармата залишається силою, яка перетворює інформацію на результат.

Саме тому 48 ОАБ заслуговує на увагу. Це молода бригада, створена в найважчий період новітньої історії, яка працює з українськими «Богданами», розвиває безпілотну й наземну розвідку, має реактивну складову та спирається на десятки спеціальностей забезпечення. Водночас вона носить ім’я артилериста Армії УНР, для якого управління вогнем було не абстракцією, а професією і відповідальністю.

Сучасність без пам’яті швидко перетворюється на моду, а традиція без розвитку — на музей. 48 ОАБ поєднує історичне ім’я, українське озброєння та досвід нинішньої війни. Поки дрони залежать від погоди, радіоефіру й електроніки, а піхоті потрібен вогневий захист, артилерійська бригада залишатиметься одним із головних аргументів війська.

І найважливіше: цей аргумент має людські голоси. За кожною «Богданою», антеною, радаром і екраном — бійці, які тримають слово перед побратимами. Їхня честь у точності, витримці й відповідальності; їхня сила — у взаємній довірі. Саме так історія перестає бути датою в підручнику і стає продовженням служби — від артилеристів Української Народної Республіки до воїнів 48 ОАБ.

Поширені запитання

Можливість стежити за новинами у більш стислому форматі в Facebook або Telegram повернутися на головну сторінку